Наше юне покоління… Зовсім інше і незвично доросліше за свій вік… Їхнє щоденне життя, крім ігор і спілкування з друзями, пронизане звуками сирен, а щоденна мова насичена донедавна чужими для нас словами: дрони, шахеди, Міг, Калібри… А ще наші діти волонтерять, щоб допомогти нашим ЗСУ нищити ворога, який краде їхнє дитинство і загрожує зруйнувати майбутнє… Тому ми маємо не відмежовувати їх від цієї реальності, а психологічно правильно доносити її. Навчально-виховний момент має неабияке значення, особливо, коли участь у ньому беруть наші Захисники, втілення мужності і незламності.
Нещодавно у 5-В класі був особливий ранок. Найбільш хвилюючим він видався для Мирослава Петренка. Адже урок проводив його дідусь, наш Захисник, учасник бойових дій, діючий військовий Михайло Кривий (позивний «Професор»), а Мирослав мав честь асистувати на практичній частині. А тепер про все по порядку.
Пан Михайло з перших днів війни став на захист України, пройшов пекло Бахмута, Соледару, Часового Яру та інших населених пунктів. І ось приїхав ненадовго у відпустку, але попри короткочасне перебування вдома вирішив провести пізнавально-практичне заняття у класі, де вчиться його онук. Адже вважає «що зараз таке виховання дітей чи не найважливіше»! Пʼятикласники уважно слухали розповідь пана Михайла, розглядали його бойові світлини і, звичайно, засипали питаннями. Але найцікавіше було на стадіоні: запуск справжнього дрона!!! Майстер-клас проводив юний пілот Мирослав. Треба було бачити дитячі очі! Діти могли спробувати покерувати дроном і навіть дзвінок на перерву не відволік їх: учні, обступивши пана Михайла, ніяк не могли відірватися. Спільне пам’ятне фото на згадку… недовга розмова про наболіле… і наш Захисник знову на бойові позиції… Я довго роздумувала: дідусь, який з такою любовʼю спостерігав сьогодні за своїм онуком… Невже йому не хочеться залишитися з ним, забирати після школи, водити на гуртки, при тому, що його вік дає законне право для цього? «Але комусь треба тих дітей захищати!» Ось і все пояснення…
Бережіть себе і нехай Вас Господь береже, пане Михайле! Будемо молитися… і чекати наступної зустрічі.
Зоряна Яким